Хостинг от uCoz
2018-10-20, 04:40:35
Вітаю Вас Гість |
Пошук у новинах
Головна сторінка | | Реєстрація | Вхід
Форма входу
Навігація

Розділи новин
Анонси подій в Україні
Muz-News
"Шоу"-Biz
Інтерв'ю з гуртами
Цікаво
Фотографії
Сучасна література
Техпідтримка сайту (news)

Календар новин

Хто зараз на сайті?
Всього в онлайні: 1
Гостей: 1
Зареєстрованих: 0


З Днем Народження!
Navarra(37) , Persefona(37)

Наші друзі та партнери




СЛІД - офіційний сайт

N-44 - офіційний сайт

Гурт Дівчина Джона - Офіційний сайт! Button_NF.gif

Фестиваль Велика Руханка

+til*koROCK+ [тільки рок-музика]

Український гітарний портал

Скриня

СіД FM

Google

Опитування
Чи потрібно змінювати дизайн сайту?
Всього відповідей: 146

!!! Підтримай проект !!!
Підтримай ..:: Made in UA ::.. та розмісти нашу кнопку на своєму сайті!



Код:

Реклама

Статистика
Яndex тИЦ и PR



Початок » 2007 » Сентябрь » 19 » 14 Літературний форум у Львові...
14 Літературний форум у Львові...

Львів – апріорі чарівне місто. Таким його робить фантастична архітектура і багата історія, мозаїчні бруківки і плюскіт дощів, творчі люди і шляхетн,і шалено красиві панянки, що дарують перехожим чоловікам свої зверхні, але палкі погляди. Львів – місто таємниць, пліток і підземель. Там досі ночами блукають привиди і звучить з вікон класична музика, там пишуться таємничі мантри і народжуються нові класики. І от 13 – 16 вересня вже 14 раз поспіль у Львові проходив Форум видавців книг. Тому і цей текст – більше емоція, ніж класичний продукт журналістики.

Я пам’ятаю, як у вересні 2006 року я вже хотів поїхати на Форум – купити книжечок, на людей подивитися, Львовом поблукати, але сталося як у анекдоті, де його герой «знову хоче в Париж». Тому цього року бажання матеріалізувалося в конкретні квитки і ще більш конкретні події і – вже постфактум – спогади про враження від них.

Спочатку – регулярно відвідувався сайт Форуму в Інтернеті, очікувалася програма і велися пошуки місця для ночівлі. Потім свіжовивішена програма прискіпливо вивчалася, заходи отримували у мене в голові і у серці ступінь пріоритетності для відвідин і жилося передчуттям.

Оскільки звичайна людина не здатна переміщатися у просторі зі швидкістю світла і до того ж – не вміє бути в кількох місцях одночасно (а так хотілося б!), а також – має потребу в їжі, сні і найелементарнішому відпочинку для ніг, то відвідувалися лише ті заходи, які кожен для себе вибирав і оголошував найцікавішими. Я теж мав приблизну карту-схему переміщень між усіма білялітературними перформенсами, але вона постійно коригувалася, доповнювалася змінювалася і оновлювалася. Але кілька цікавих заходів, таки, вдалося відвідати. Проте спочатку – про організацію свята книги.

Більшість заходів, як і очікувалося, мали вільний вхід, лиш подвір’я Палацу Потоцьких щоразу потребувало пароля у вигляді квиточка ціною у 2 гривні, або бейджика учасника (в тому чи іншому сенсі) Форуму. Ті ж заходи, про які у програмі попереджалося, що вони по запрошеннях ставали доступними для усіх, хто бажав на них потрапити, але запрошень взяти (а роздавалися вони на халяву у тих же місцях, де відбувалися мистецькі акції) не встиг, якщо після початку перформенсу залишалися доступні місця. Не обійшлося і без благородних казусів. Так, у суботу, в Хмільному домі Роберта Домса, Сергій Жадан зажадав (звиняйте за каламбур), що якщо не зроблять вхід до нього вільним, то він читатиме на вулиці. Автор цих рядків приїхав на свято ще у четвер зранку (а у перший день людей без бейджиків до стендів у Палаці Мистецтв не пускали зовсім) і з радістю мусив косити під працівника одного із видавництв – івано-франківської «Лілеї-НВ» (воно, до речі, засновано моїми друзями-пластунами) - допомагаючи їм переносити книги, щоб безперешкодно потрапити туди, де розкладали «вершки» українського-і-не-лише книговиродавництва.

Більшість стендів видавництв розмістилися у Палаці Мистецтв (а це три поверхи плюс цокольний-підвальний). На площі ж перед ним і перед Палацом Потоцьких намети були більш демократичні і продавали літературу або за тематикою або все підряд, хоч були і філії, наприклад – «фактівська» (це популярне видавництво обрало собі роль просування творчості молодих талантів в наші серця і уми). На жаль, я не мав часу порівняти ціни на книги там і у видавництв, а було б цікаво. Бо, наприклад, ціни у «Книжковому супермаркеті» (а їх в Україні – ціла мережа) зашкалювали іноді більш як на 50% порівняно з видавничими.

В четвер все тільки починалося. Люди, що сонно і замріяно (то вже кому як щастить у цьому житті) розбрідалися по робочих місцях, мабуть, і не всі підозрюють, які речі творитимуться у них під боком. А саме: у Палаці Потоцьких, Палаці Мистецтв, Музеї Ідей, Пороховій вежі, театрі «Воскресіння», кафе-клубі «Дзиґа», Хмільному домі Роберта Домса тощо. Саме ці місця і стали основними об’єктами паломництва відвідувачів усіх тих перформенсів, що підготували організатори Міжнародного літературного Фестивалю, що відбувався в часі Форуму. Найновіша сучасна проза і поезія, українська і балканська, польська і німецька, білоруська і російськомовна. Так і з книгами – видавництва презентують свої доробки, а у відвідувачів очі розбігаються – куди ж свої кровні потратити найкраще, кого з цього легіону майстрів слова впустити у світ своїх думок та переживань, чия обкладинка більш естетично довершена, а вірш «чіпляючий»? Десь з такими ж запитаннями-сподіваннями я збирався блукати поміж видавцями та їх клієнтами – поетами-письменниками. Іноді, навіть, здавалося, що тамтих поетів більше, ніж тих, хто їх слухає. Так було, коли читання «молодої» прози відбувалося у підвалах Музею Ідей що на Валовій. Так було і в суботу наступного дня під час читання «молодої» поезії в його ж дворику.

Презентація літературно-мистецького журналу «Золота доба» зібрала не так багато глядачів, як самих творців і дописувачів до видання. Але приємно здивувала цікавим навовненням, власне, журналу та загадковим «ворожінням на текстах», коли поети відповідали на запитання випадково витягненими віршами.

Для тих, хто трошки більш, ніж всі інші фанатів від декого з письменників, протягом усіх чотирьох днів тривав проект «Літературна антологія» за участю Тараса Прохаська, Юрія Андруховича, Тані Малярчук, Юрія Покальчука, Ірен Роздобудько, Лариси Денисенко, Андрія Куркова, Лади Лузіної. Там, при бажанні, можна було поспілкуватися з авторами, на теми улюблених серіалів та рецептів приготування борщу в тому числі.

У четвер видавництво «Факт» організувало костюмовану «Літературну чортівню» на сходах Палацу Потоцьких, де молоді поети, видані ним – Іра Цілик, Марина Соколян, Сашко Ушкалов, Богдан-Олег Горобчк, Олег Коцарєв, Артем Захарченко, Олег Коцарєв, Оксана Луцишина. Вони пишуть в Живому Журналі, спілкуються, видають книги і бавляться. Це – молода українська проза і поезія. В ході читань – директор видавництва погодився з навороженими і зматеріалізованими знижками у вигляді купончиків номіналом «1 грн.», що їх роздавали присутнім автори.

А поряд, на площі перед Палацом Мистецтв, молодий поет Олег Романенко «зважував» і продавав поетичне слово у вигляді збірки «двотисячників» - «Дві тонни». Книжка була видана за рахунок пожертв друзів і старань самих молодих поетів видавництвом «Маузер» на чудовому папері, що пахне друкарнею. Поетів зважили і разом їх назбиралося рівно 2 тонни, тож намагалися привабити покупців цього чуда і самі поети – чергуючи біля старовинних радянських вагів і великого плакату і роздаючи всім бажаючим автографи.

В п’ятницю я обрав для себе читання-марафон «Літературний андеґраунд. Молода українська проза». Там, у підземеллях Палацу Ідей, зібралися «двотисячники» (майже всі пишуть і прозу, і поезію), як вони себе називають. І хоча довелося порівняти трошки стелі головою – не пожалкував, бо у малесенькому приміщенні молоді автори, з якими спілкуєшся в Інтернеті, на вулиці, п’єш каву і бавишся в асоціації – читали свої переживаня, візії, хвилювання і почуття, акумульовані і перетравленні у чорне-на-білому – прозові тексти. Було темно, не-до-кінця зручно, але весело і таємниче – наче на кухні в магів-чарівників, що варять чар-зілля…Артем Захарченко, Олег Романенко, Вікторія Черняхівська, Галина Ткачук, Катерина Калитко, Марина Соколян, Ксенія Харченко. Поки що про них чують лише вірні читачі «Факту» та їх друзі, але що буде вже завтра – who knows?
Underground-читання "молодої" прози

Театр «Воскресіння» радо приймав у себе любителів метрів українського письменства – Андруховича, Прохацька, Іздрика. Презентували книгу польського письменника Анджея Стасюка «Дорогою на Бабадаґ». Оскільки автор приїхати не зміг – дійство стало таким собі «спіритичним сеансом», де кожен з присутніх митців намагався створити такий собі мистецько-побутовий портрет письменника і таким чином «викликати його двійника».
"Дорога еліта, шановний бомонд..."(с)


А вечері того ж дня Порохова вежа зустрічала всіх, хто не полінився шаровим коньяком (якась реклямка) та поетичним перформенсом від Журналу культурного спротиву «ШО» - «Поетичний пороШОк». Андрій Бондар, Остап Сливинський, Андрей Хаданович, Павло Коропчук, Іра Цілик. Атмосфера склалася такою інтимною, що важко було відрізнити власні думки від тих, що намагалися зпрезентувати нам поети. Особливо порадував білорус Андрей Хаданович гарним відколеним читанням поезій і чудовими віршами, Іра Цілик – ніжними інтимними текстами з шалено красивою жіночністю.

Субота. Найважчий в сенсі багатолюдності і програми день, але і найцікавіший. Величезна кількість літературних акцій, приїзд Президента створили свою атмосферу – шумну, трошки зіпсовану охороною Ющенка, але і трохи карнавальну. Творча молодь, переважно, втекла на читання «Молодої республіки поетів» - тих самих двотисячників, що вже згадувалися вище, та їх друзів, що не публікувалися, але хотіли б. Там, у дворику Музею Ідей, під величезним тентом, молоді поети вихлюпували свої бажання, страхи, комплекси, таланти, кохання у схолоджене дощем осіннє повітря і вірили, що вони роблять це не даремно. Оскільки поетів виявилося не так мало, як могло здатися спочатку – понад 40, то і «республіка» жила аж до восьмої вечора. Всіх учасників організатори поділили на категорії: «інтим», «циніки», «ЕМО», «мейнстрім» тощо. Потрапив у свою категорію і молодий кам’янець-подільський (тут проявляється мій містечковий патріотизм хлопчина Андрій Нечитайло. Поряд із ним, його більш відомий у молодіжних колах фронт-мен музичного гурту «Пропала Грамота» Павло Нечитайло, розважав померзлих глядачів піснями під гітару і не давав збитися з римованого тексту на манівці думок.
Павло Нечитайло - гурт "Пропала Грамота"

Вечір суботи став «балканським» для тих, хто не зважаючи на трошки дощ і холод – таки подався до Порохової вежі. Там письменники Юрій Андрухович і Олександр Бойченко презентувли балканський літературний часопис – «Потяг 76». Найбільше мені запам’ятався серб Горан Петровіч, який сказав, що щодня «зустрічає себе з-за рогу і не уявляє, хто ж звідтіля вийде»…

І, звичайно ж, ніч поезії. Така довгоочікувана і дещо не зовсім така, як хотілося б. По-перше – тривала лише 2 години, по-друге – було там надто алкогольно, накурено і бардачно, як на моє особисте сприйняття поезії, як чогось «доброго і світлого». Але – кожному своє. Підозрюю, що купа учасників та гостей Хмільного дому Роберта Домса мали іншу, ніж у мене думку щодо того, що там відбувалося.

Після того, як надії на «ніч поезії та музики нон-стоп» розвіялися під впливом твердої, як асфальт реальності і автори з глядачами подалися шукати щастя в теплих ліжках, група молодих людей з 8 осіб, серед яких були присутні члени обох вищезгаданих категорій, подалася втоптувати бруківки ще глибше і вживатися в красу нічного Львова всіма фібрами організмів. Вдалося, навіть, відшукати цілодобову «кав’ярню» - «Ізіда», яка зігріла і дала можливість більш-менш комфортно почати останню добу перебування на Форумі.

Можливо саме тому я, невиспаний, і не надто сприйняв останній день, все більше – гроші останні (уже навіть не свої - позичені) розпускав на книги, старався побачити більше знайомих облич і надихатися Львовом. А в цей час люди продовжували відвідувати різноманітні тандем-читання та авторські зустрічі (переважно з іноземними гостями). Я мов не знавець – може тому й не тягнуло туди.

Упродовж Форуму «живе поетичне тіло» (і «прозове» - теж) можна було зустріти на всюди. І не лише на відведених митцям організаторами авторських зустрічах і вечорах, прес-конференціях, читаннях-тандемах, автограф-сесіях, презентаціях, дискусіях, літературних марафонах, експериментальних акціях (як текст + відео, текст + звук, наприклад)… Час від часу між ятками з книгами один за одним пробігають суворочолі хохмачі і видавці за сумісництвом – брати Капранови. У подвір’ї Палацу Мистецтв стоїть Оксана Забужко, розмовляючи із вдячними читачами її інтелектуальної прози. Юрко Андрухович і Сергій Жадан – надто впізнавані, щоб спокійно пробратися крізь натовп, час від часу мусять перериватися у своєму цілеспрямованому простуванні чи роздумуванні над 12 обручами капіталістичного буття світу і облагороджувати стражденних до автографів простих смертних. Ось біля стенду видавництва «Нора-Друк» сидить зі своїми книгами Андрій Кокотюха, а ось тусується енергійна маленька (з моїх понад 2-х метрів зросту) Світлана Поваляєва. А от Тарас Прохасько, підписуючи мені якесь побажання (ну і я ж простий смертний – і нічто чіловєчєскоє мені не чуже) майже не здіймав голови – високий дядько.

Перший день став щасливим для тих, хто не любить велелюдних зібрань (а саме такими вони мали стати у всі три дня наступні). Я здобув собі бейджик із сакральним надписом «Учасник» і разом з ним – безперешкодний доступ до всіх (ну або майже всіх) таїнств і солодощів книгодрукування. До того ж, саме не велика кількість відвідувачів дозволяла спокійно вибирати книги, довго розглядати анотації, розмовляти з працівниками видавництв і блукати-блукати-блукати серед мільйонів слів, що прагнули затягнути у свої тенета кожного зустрічного.

Вражала велика кількість іноземних авторів, які зустрічалися на тандем-читаннях з нашими рідними поетами та письменниками, де відповідали на запитання, дискутували і радували глядачів іноземними мовами (акції «Західний балкон», «Balkan blues», презентації тощо).

Чотири дні мистецької тусовки прогайнули перед очима, протекли кров’ю крізь серце як один день і як сто років водночас. Перенасиченість подіями, людьми, книгами, переживаннями, від- і почуттями створили над форумом ауру велетенського карнавалу доль. Я не здивуюся, якщо саме тут сотні людей знайшли одне в одному друзів, коханих, однодумців, роботодавців і просто гарне товариство. Навіть якщо лише на кілька днів.

Львів’яни розійшлися по домівках переглядати придбані книги, гості з інших міст – по вокзалах і путівцях – доправляти скуплене чтиво у свої домівки. Хтось прощався зі знайденими під час перебіжок від акції до акції друзями, хтось смачно цілувався на прощання, а інші – вбирали Місто лева великими і довгими ковтками (так, як п’ють вперше і востаннє). Можливо, боячись втратити ті моменти щастя, що їх вдалося піймати сітями душі, як ту рибу, що зображена на обкладинці «Двох тонн», а, може, просто намагаючись відчути себе причетними до чогось надзвичайно величного і красивого…

Львів і Форум віддалялися за вікнами холодного чернівецького потяга, перший – у просторі, другий – у часі. Але залишалися куплені книги, чудові знайомства, солодко-пряні спогади про свято і бажання. Бажання обов’язково повернутися.

Мартин Лютий Кінь
http://www.coloradio.com.ua

Категорія: Сучасна література | Переглядів: 824 | Додав: Mnemonick



Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Всі смайли
Код *:


Завантаження...


Made-in © 2006-2008