Цього осіннього ранку вона прокинулась і її обличчя одразу прикрасила посмішка :). "А життя таки досить непогана штука" - подумала вона, стоячи під лагідними струмками ранкового душу. Тоді заварила собі міцного чорного чаю з бергамотом(її улюбленого) і вийшла з ним на балкон. День видався настільки чудовим, що вона мабуть вперше в житті пошкодувала про те, що обрала перо замість пензля, бо в дитинстві мала здібності до обох видів мистецтва. "Ну то може напишу щось гарне" - сказала вона собі. Відтак вдягла чорну кофтинку, що підкреслювала майже аристоркатичну білизну її шкіри, улюблені джинси(бо підкреслювали всі її принади й були до біса стильні), вділа "балетки". Тоді зібрала сумку - велику , м'яку, зручну "поберушку", як її кличуть в народі,- пляшка води(обов'язково без газу, бо від газировки виникає целюліт, а кому він потрібен?)м'ятні цукерки, мобільний телефон і грубий записник з ручкою всередині на випадок натхнення. Писати оповідання чи будь-який інший літературний твір - на їх розподілі за жанрами вона не розумілась, це був не її фах, - одразу на комп'ютері вона вважала геть не романтичним і таким, що суперечить творчому процесу(хіба delete з backspace'ми компенсують всі ці закреслення, замальовування, зім'яті папірці та малюнки на полях?). Її улюбленим місцем в Київі був Михайлівський собор і парк позаду нього. Звідти відкривався вид на труханів острів, купа зелені, Дніпро і таке інше. Та й енергетика - закачаєшся. Діставшись найближчої станціі метро "зеленої" гілки і спустившись ескалатором до потягів, вона з насолодою втягнула в себе цей неймовірний запах МЕТРО. Якби тут здавали квартири, вона б радо поміняла свою "однушку" в престижному районі на помешкання з ароматом метрополітену. Легкі поштовхи потяга. "Печерська", "Кловська", "Палац спорту", нарешті "Золоті ворота, перехід на станцію метро "Театральна"". Піднявшись на поверхню вона закрила очі сонцезахисними окулярами і пішла Володимирською до Софії, а тоді до улюбленого парку Володимирська гірка. "Чисте повітря, блакитне небо, зелені, подекуди вже пожовклі дерева, усміхнені люди...Боже,яка чудова наша країна!" - настрій близився до екстазу. Зручно всівшись біля Володимира обличчям до води вона відкрила записника, і як то кажуть, процесс пішов. Так минула година, в результаті чого з’явилось цікавеньке оповіданнячко. Тоді записник перекочував до сумки, порожня пляшка - до урни, а сама вона - до виходу із парку. Дійшовши до роздоріжжя на хвильку зупинилась, вагаючись, куди піти - повз райдугу до Маріїнського або на "Бабуїн" попоїсти. В цей самий час з Маріїнського до неї рухалась пара. Він гарненький чорнявчик, вона просто приємної зовнішності. "Еліна(нехай її звали так)! Невже це ти?" - гукнув чорнявчик. Вона озирнулась на знайомий голос і побачила його, своє перше справжнє кохання власною персоною. А це що за дєвучка з ним? "Як ти змінилась! Така доросла, справжня красуня! Але волосся те саме, руде і дуже дивно в'ється, я такого більше ні в кого не бачив… В ньому так гарно бавляться сонячні зайчики..Ой!". Це подружка тицнула його в бік ліктем і з усмішкою промовила:"Оля!". Ну що ж, дуже приємно, дуже взаємно. пішли десь посидимо. Гаразд, як раз йшла обідати. Втрьох вони дістались "Бабуїна", обрали столик на відкритій терасі. То як життя, чим займаєшся? Навчаюсь, працюю, а ти.. а ми одружуємось скоро! Ого. Ніби палицею по голові, любий, хто ж такі новини отак відразу викладає? Особливо після наших стосунків, ніжних і чуттєвих, хоч вони і не переросли в кохання з твого боку. Боже, як давно це було.. Літо, Крим, вино, подорожі, повернення додому, нетривала розлука і я зустрів своє кохання. Ну от і познайомились, Олю, адже це вона - кохання? питає в нього самими очима. Він так само відповідає "так". А хто би сумнівався, вдача в неї як раз для сімейного життя, йому з нею буде добре. А я перекоти-поле - сьогодня тут, а завтра - хто зна, куди подує вітер? Залишок часу їхньої зустрічі вона радить, якого кольору сукна личитиме нареченій, де в Лаврі продають найкращі каблучки і посміхається трохи вимученою посмішкою. Ну от чай випито, прощання трохи затягується, вона встає з-за столу, цьомки-бомки, щасливого подружнього життя. Отак закінчується перше кохання, дурні всі ті, хто каже, що воно триває вічно. "Манатки у торбу, а торбу на плечі" і подалі звідти. В незмінному плеєрі грає Крихітка(та, яка Цахес) - під неї дуже кльово шкодувати себе і оплакувати минуле кохання. Її трохи попускає. Віддаю я як тебе - сам не знаю На ногах не стою я, падаю Я тікаю вони наздоганяють Задарма віддаю я, tellin' you О, це вже щось, Хливнюк ніколи не підводив. Під Бумбів ноги самі занесли її до торгівельного центру на Толстого, де вона накупила найдивніших речей: листівок, записничок(не надто товстий, але досить форматний), мішуру, мапу Київа, чорний маркер, банку CD-R'ок з кумедними картинками, ще якихось незрозумілих нікому окрім неї дрібничок. В останньому відділі взяла коробку, подарункову бумагу з гарненьким малюночком і величезний бант. З усим цим добром спустилась в метро, через перехід на "Палац спорту". Потяг щойно відійшов... Дуже неоднозначна після сьогодняшніх подій фраза, егеж? "Станція метро не та, аркуш чистий я дістав...". Вже вдома вона зробила собі мартіні(Trino, дві оливки, лимон і п'ять кубиків льоду - так вона любила), відкрила балкон щоб сусіди мали насолоду почути чаруючі звуки джезу хоч з її квартири, тоді закурила легкий м'ятний каль'ян. Вже коли вугілля в ньому згасло, вона всілась на підлогу, розсипала навколо себе всі покупки в почала над ними чаклувати. "Різати" якусь музику на диски з ноута, підписувати їх і розкладати по пластикових "кишенях", які згодом прикріпила до різних сторінок записника, на яких вже щось намалювала, написала. Приклеїла туди ж деякі роздруковані листи до того, кому все це призначалось, свої оповідання і шматок мапи, помальований маркером. Поклала записник до коробки разом з мішурою, загорнула коробку в бумагу і зва'язала стрічку з бантом. І листівку туди, під бант. Ось і все. Так минула її ніч. Прокинувшись пообіді з почуттям виконаного обов'язку від своєї нічної варти(зміни/роботи - обрати кому як більше подобається, можна не підкреслювать потрібне) вона вже збиралась йти на пошту щоб відіслати все це своєму найкращому другу, аж раптом зрозуміла, що не знає його поштової адреси, хоч і була в нього мільйон і ще з десяток разів. Тож аби не зіпсувати йому сюрприз запитанням адреси, вона зібрала речі(як добре, що сумка таки велика - тому й улюблена), тоді дісталась залізничного вокзалу, купила квиток на потяг до його міста і поїхала. З ранку вона вже дзвонила в його двері. "Якого біса, люди, дайте хоч в неділю відіспатись! Кого це принесло о восьмій ранку?.. Ти??!!!" - "Я :)". Його сонливість наче вітром здуло(може тим самим, що приніс її?). Обійми, радощі, сніданок, її теревені, його розповіді. Невеличка прогулянка містом. "Ой, ми вже на потяг запізнюємось, дай ключі я сама швиденько по речі збігаю". І ось вони вже на пероні, знов обійми, потяг рушив. Все, па-па. Стукіт колес, купе, не-розмови з сусідами. Записник, плеєр і музика, яка зовсім недоречна в антуражі цього вагона. Сюди б Сердючку, але ж вона таке не слухає. "В мені тільки реггі залишило теги" - це про неї було. З потягу вранці скоріше додому, в душ, переодягтись і бігом на роботу. Ледве встигла. Запарки. Начальство питає:"Де твої думки, Еля?". подумки відказує, що ще не доїхали, скоро обіцяли бути, а вголос не каже нічого, бо ї сьогодняшнього трохи саркастичного гумору воно(начальство) не оцінить і вже точно не зрозуміє. Нарешті дім, під'їзд, третій поверх зліва. На порозі її чекає той самий друг. "Ти що, "Елізабеттауну" обдивилась?" - питає він з усмішкаю. "Ага. А тобі що, не сподобалось і ти привіз все це назад?". "Оце вже ні, не дочекаєшся :). А з мапою ти це добре придумала, сам би я нізащо тебе не знайшов". "Насправді це просто. Серце слухай, воно підкаже,адже воно в нас одне на двох, чи не так?".
