Яким був твій шлях до успіху?
Я просто точно знав, що я хотів. У 13 років я прочитав книжку Наполеона Хілла "Думай і збагачуйся" і з того часу розумів: якщо ти хочеш чогось у житті досягти, то маєш ставити перед собою мету і планувати як до неї дійти. І, звичайно ж, робити, втілювати в життя свій план, бо втілення в життя мрій без роботи просто неможливе. І я робив, я ходив по телеканалах з ідеями проектів, писав тексти, і хоч були проблеми з написанням музики, я вірив у свої сили і наполегливо працював. В мене були складні часи, коли в день мав 5 грн. і з них 2 витрачав на дорогу, а 3 витрачав на їжу. Весело пригадати ті часи. Але я знав, що я хочу, читав багато літератури з самовдосконалення, постановки і досягнення цілей, самомотивації і це додавало мені сили і впевненості для того, щоб творити.

І коли трапився той момент, коли відчув: „Все! Прорвались!”
Я пам’ятаю цей момент дуже добре. Ми записали на каналі М1 пілотний варіант програми "Вова зі Львова", який потім показали керівництву телеканалу. Після цього мене покликав режисер і сказав, що скоро запускаємо програму. Цей момент дуже добре відклався у мене в пам’яті – я не міг заснути вночі – в голові були концерти, гонорари, гастролі, платинові диски. Та дуже скоро цей настрій пройшов, і я зрозумів, що цей невеликий успіх – це один з етапів розвитку, і мені потрібно продовжувати працювати для досягнення наступних вершин.

Чи вірили в тебе твої близькі, друзі? Від кого відчувалась найбільша підтримка?
Батьки підтримували і вірили, і мама мені ще з дитинства казала, що "все що робиться – робиться на краще" і в цьому я неодноразово мав підтвердження. Окрім цього дуже сильно відчувалась підтримка друзів, які додавали сил для роботи . Звичайно, були і скептики, вони є завжди, але якщо я бачив, що людина негативно налаштована щодо мене, чи щодо того, що роблю, я старався дистанціюватись і не спілкуватись з нею.

Коли почав писати перші вірші та що тебе спонукало?
Причиною були певні події, які відбувались в моєму житті. Зокрема, поїздка друга у Штати, деякі романтичні пригоди, закінчення школи, і свої думки щодо того я висловлював у римованій формі. Тож, натхнення на перші вірші отримував з певних емоційних подій.

І де з ними виступав?
Спочатку я не сильно виступав на людях. У 2001-ому я записав деякі пісні у студії, і саме з ними подався на відбірковий тур Перлин Сезону, виконання цих пісень – було єдиним виступом за багато часу. Мені принципово не хотілось виступати в клубах, оскільки вони мене не сильно надихали, і я відчував, що це – не моє. А після Перлин Сезону не мав особливого бажання десь виступати на фестивалях. Далі працював: пісні писались, люди, які були поруч зі мною робили музику. Мушу зазначити, що ніде особливо не тусувався і це була принципова позиція, Я дивився навколо, аналізував і розумів, що тусовки мене не надто сильно надихають, як і клуби. Саме тому я в основному спілкувався з людьми, з якими мені було приємно спілкуватись. Щодо концертів, то 2 роки тому вирішив зробити концерт у львівському клубі „Лялька”, з нагоди свого дня народження і на цьому концерті були присутні практично всі свої. По реакції було помітно, що людям сподобалось. Через 5 днів, на святкуванні старого нового року я виступив в іншому львівському клубі – „Біт”. Після того особливо великих і гучних виступів до початку виходу в ефір програми "Вова зі Львова" не було, лише кілька разів виступав на, вже практично легендарних хіп-хоп здибанках “Церемонія” які влаштовували Лемберг Family.

Коли зрозумів, що це серйозно і маєш бажання писати та заробляти репом на життя?
Реп був лиш протягом короткого часу як хоббі, а саме під час 11 класу. Після закінчення школи я хотів займатись серйозно баскетболом і поїхати в Америку, аби грати там. І вже тоді вирішив, що якщо у мене не вийде з баскетболом, то я буду серйозно займатись репом чи чимось, що пов’язане з хіп-хопом. Наприклад, були ще деякі варіанти – відкривати магазин з хіп-хоп одягом тощо.

Звідки береш натхнення і як з’являються теми?
По різному. Деколи щось відбувається і мені хочеться про це написати, деколи читаю книжки і ту інформацію, що до мене приходить хочеться передати далі, деколи фільм, що нещодавно переглянув може мене надихнути. Останнє, що я написав було сьогодні вночі – я слухав Pharrell’а. Там був дуже класний біт і мені захотілось римувати.

В якій атмосфері тобі краще творити?
Мені більше подобається писати вдома, але, звичайно, бувають і винятки. Наприклад, „Гарячі танці” я написав сидячи на дні народженні у брата за 100 км від Львова, коли грала якась незрозуміла музика і довкола всі пиячили, а я сидів, римував – і отримував від того задоволення. Спокійніше звичайно вдома і переважно вночі.

Чи звертаєш увагу на те, щоб реп ніс особливий зміст і відрізнявся якісно від інших стилів?
Не у всіх піснях, але я намагаюсь донести певний меседж, щоб звернення до слухача звучало у пісні. Але, наприклад, у клубних треках, паті-треках, тобто у піснях, які не несуть ніякого смислового навантаження цей зміст може не є зайвим, але точно не є обов’язковим. А в серйозніших треках, звичайно, стараюсь, щоб був певний позитивний меседж.

Кого слухаєш із закордонних реп-виконавців і хто з них тебе надихає?
Я намагаюсь слухати надзвичайно багатьох реп-виконавців. Хтось мені подобається і я бачу як хотілось би робити, а хтось мені не подобається і я бачу як не хотілось – тобто і ті, і ті впливають на мене. Я намагаюсь слухати максимально багато музики, для того аби бачити, що відбувається і робити з того певні висновки.

Твоє ставлення до клубної культури та розвитку стилю RnB?
Я вважаю, що у нас склалась надзвичайно дивна ситуація з RnB. У Сполучених Штатах RnB –це Alicia Keys, Jonh Legend, Mary J Blige. А у нас на RnB вечірках ставлять 50Cent, DMX, Ludacris... Там то не є RnB, а є Rap Music і його частина – клубний реп, хоча такі треки почали робити ще давно. У Штатах все лишилось так як було: є клуб, і коли виступає, наприклад, Fabulous, то весь клуб гоцає і під гоцальні теми і під якісь серйозні.

Реп в Україні: феномен чи закономірність?
Я вважаю, що український реп – це більше закономірність, ніж феномен, бо ми не відмежовані від усього світу, і так само, як усе найбільш популярне, до нас прийшов реп. Чи змінився він у нас? Я впевнений, що те, що приходить до нас, набуває наших відтінків і українського колориту, накладається на наш менталітет і тому змінюється.

Чи згоден ти з тим, що реп – це є своєрідний канал комунікації, який дозволяє „достукатись” до молоді і донести певні ідеї?
Я стараюсь не розмежовувати музику на жанри і саме так намагаюсь до того ставитись – що реп, для мене принаймні, то форма, у яку люди закладають власні думки, ідеї, погляди. Тобто, якби мені було зручніше то робити в інакший спосіб, я робив би в інакший. Хтось виражає себе пишучи картини, хтось виражає себе працюючи в офісі – у кожного свій вибір і доки людину влаштовує те, що вона робить – це чудово.

А як ти ставишся до того, що багато людей не сприймають реп як музику?
Я вважаю, що то є упередження і стереотип на рівні з тим, що усі жінки-водії погані, негри – бандити, а всі євреї – жадібні. Я стараюсь не підтримувати жодні стереотипи, адже стереотип -- це думка інших про щось, яку просто підтримали деякі інші люди. Можна довго щось доводити, переконувати і врешті людина може лишитись при своїй думці. І то є нормально, оскільки скільки людей, стільки і думок – і якщо людині краще жити з певною думкою, і вона нікому не заважає, то це її особиста справа.

У своїх піснях ти багато пишеш про баскетбол. Як виникло таке захоплення?
У 1994 чи в 1995 по ICTV почали показувати NBA Action, NBA Jam, і з того часу я почав грати в баскетбол. Спочатку я розглядав баскетбол як хоббі, але коли в 13 років прочитав Наполеона Хілла, то поставив собі за мету їхати в Штати, грати в NBA і розвиватись саме там. Я весь час хотів займатись цим серйозніше, частіше тренуватись, передивлятись касети і робити якісь висновки, але воно завжди виходило трошки не так. І коли вже час було приймати рішення і їхати до Штатів, я зрозумів, що є багато людей, які грають на такому ж рівні як я. Плюс, зірвалось кілька можливостей продовжувати це на інакшому рівні в Штатах і баскетбол лишився як хобі. Я ж серйозніше почав займатись музикою.

Що б ти порадв людям, які бажають розвиватись у музичному плані і взагалі?
Треба читати літературу, оскільки всі проблеми з якими люди зіштовхуються не є новими і вже були описані у літературі. На жаль, читання трошки недооцінюють в наш час, але люди, які бажають самовдосконалення користуються цією можливістю. Також потрібно працювати над собою, адже стояння на місці – то регрес. Для розвитку варто ставити цілі, їх досягати, ставити нові і досягати їх. Крім того із свого досвіду знаю, що коли досягнеш цілі, то розумієш, що найкращим був шлях до неї. Тому насолоджуйтесь життям саме зараз і думайте про своє майбутнє.

Які саме книжки, на твою думку, варто прочитати в першу чергу?
Я би порадив починати читати з Адама Джей Джексона. В нього є 4 маленькі книжечки по 100 сторінок "10 секретів любові", а також „10 секретів щастя”, „10 секретів здоров я”, „10 секретів багатства”. Ці книжки написані у формі розповіді, де все описується дуже просто, легко і цікаво.. Я міг би порадити того ж Пауло Коельо, Річарда Баха, які особисто мене надихають. Причому надихають – це не означає, що ти прочитав і кажеш „Ах, класно!”, а те, що ти в процесі читання розумієш багато речей, маєш бажання змінюватись. Книжок є досить багато і кожен обирає те, що йому до вподоби.
Нещодавно я прочитав фразу: "Варто насолоджуватись всім не потребуючи нічого". Мені вона надзвичайно сподобалась і я збираюсь написати на цю тему пісню до нового альбому. Адже насправді, ти живеш саме зараз і про майбутнє ми можемо думати, але воно все є десь там – у майбутньому, і так само минуле: можемо шкодувати, що щось зробили, можемо шкодувати, що щось не зробили, але поки ти живеш у цьому моменті, варто насолоджуватись тим, що в тебе є саме зараз.

Антон Чорний UaFormat