На 124 сторінках у 18 оповіданнях автор влаштував справжній парад. Але не військовий, а навпаки. По одному перед вами продефілюють підлітки (з благополучних і не дуже сімей), їхні батьки (рідні чи прийомні, ідеально-нормальні чи соціально незахищені маргінали), вчителі, роботодавці чи жертви. Як бачите, життєвих історій тут достатньо. Особливо нетипових – адже головною темою, як нам повідомляє передмова, є життя у Фінляндії без наркотиків.

Насправді, це нелегко. Якщо вірити автору, на підлітків чекає купа загроз, як-то наркотична залежність від «ящика» чи кукурудзяних пластівців або надмірна ідеальність родини. Всі історії написані від першої особи гомогенним стилем, особливістю якого є ну дуже багато сленґу та власна думка персонажів з будь-якого приводу. Єдиний недолік – манера персонажів висловлюватися, однакова, незалежно від віку, статі, соціального стану тощо. Проте, ряд оповідань дещо розчиняють та полегшують малесенькі інтермецо – висловлювання пересічних фінів про фінську молодь, цікаві та несхожі одне на одного.

Однією з найоригінальніших історій збірки є «Гельсинські святкові тижні». Тут юнак розповідає про свою роботу. Його місце роботи – вулиця, а спеціалізація – «обчищати мудил», тобто бюргерів середнього класу. Одного разу з ним трапився надзвичайний випадок – «мудило» віддав гаманець, набитий грошима, зовсім не чинячи опору. Але отримані гроші чомусь не принесли ні користі, ні радості. Оповідання юнака дуже повчальне, і мораль його така – будь-які гроші потрібно заробити. Тобто не просто забрати у мудили, а зробити це хоча б після кількох ударів у писок, оскільки легко отримані гроші на користі не йдуть.

Ця книга – непогана можливість пірнути у не дуже відомий світ. Адже Фінляндія залишається terra incognita для українського читача – здається, крім Карпиного «Полювання в Гельсінки», про цю особливо багато не писали. Тому подякуємо «Кальварії» за ідею та Юрієві Зубу за її виконання – переклад – та спробуємо зрозуміти душу загадкових фінських парубків.

За матеріалами Сумно