Альбом вміщує 13 пісень, 12 з яких виконали безпосередньо Самі Свої, а 13-ту – гурт Ворождень, який зробив таку собі кавер-версію на пісню «Париж вже чекає». Автор всіх пісень – соліст гурту Олег Сухарєв. Виключення становить лише пісня «Стріляли зрештою свої» - вона написана поетом Сергієм Руднєвим.

- Робота над матеріалом «Смарагдів» почалася десь в 2001 році, – розповідає трошки історії народження «первістка» просто зі сцени перед самим виступом соліст гурту Олег Сухарєв. – Тоді над ним працювали зі мною Андрій Биковець, Денис Васильєв і Павло Зозуля. Три роки ми працювали над піснями, а в 2003 році була спроба записати їх в акустичному вигляді на одній студій, звукорежисером тоді був Дмитро Добрий-Вечір. Тоді ж, за його словами, повністю всі пісні записати не вдалося, записали лише дві – «Марічку» і «Стріляли зрештою свої».

Першою піснею для виступи «Самі Свої» обрали «Бурштин» (Боже літо) і слухачі відразу оживилися – пісня знана і люблена. А гарний початок, як то кажуть, вже половина справи: відповідний настрій був гарантований протягом всього виступу.

На жаль, концерт тривав рівно стільки, скільки пісень було на диску – все ж таки презентація. Позаплановим виявився вихід на біс хлопців (і дівчини-скрипальки Віри Бондар), під час якого вони, вже трошки стомлені, але задоволені і всміхнені, зіграли ще кілька пісень. На десерт – кавер-версію пісні Вія «У передчутті катаклізму».

Автор цих рядків залишився задоволений всім, однак не відчув того особливого настрою, який відчував завжди на виступах гурту. І справа тут не в Самих Своїх, а в багатьох побічних факторах – атмосфера не та, не «самісвоївська». Затісно.

Все таки правду кажуть мудрі люди, що є музика для клубів, а є музика, яка краще звучить десь на лоні природи. Самі Свої однозначно треба віднести до творців музики другого типу – наскільки їхня музика гармонійно вплітається в атмосферу космацьких пейзажів або дніпрового берега, чи хоча б приміщення, де є місце для танців і де таки танцюють, настільки ж чужорідною здається вона, замкнена в чотирьох стінах столичного клубу. Творчість гурту виявилася більшою за приміщення, що ж тут поробиш.

Звідки ж взятися тому драйву, тому особливому настрою, який є незамінним на всякого роду фестивалях і масових концертах на свіжому повітрі, під відкритим небом, коли у невеликому київському клубі публіка максимум, що могла робити –підспівувати і притоптувати ногою, попиваючи пиво або сік. Тут навіть, якби дуже захотілося, не було де розвернутися. Мабуть тому в клубі на презентації танцював, в основному, соліст – Олег (але ж як танцював!).

Хоча до самої музики, виконання і пісень – претензії немає зовсім і бути не може – все на тому ж рівні, як і завжди – якісно, самовіддано, цікаво і з тим же запальним драйвом з боку Олега Сухарєва. Тільки мало. Поціновувачам творчості Самих Своїх хотілося ще і ще, але концерт добіг свого логічного завершення.