Висока ніч світила зорями -
Зника вночі від'єднаність Землі.
І Той, хто чаклував над долями,
Доводив - ми тут не самі. Він сипав снами над головами,
В яких душа літа, мов птах,
В яких віки стають прозорими
І відступає смерті страх. Ця легкість, легкість... чи повториться?
В Семіраміди - гарний сад!
Я бачу все, що в ніч цю твориться.
Крізь тисячі років назад. І настає тяжке осмислення
Всього, що зроблено людьми -
Усе, що мислиме й немислиме,
Чудово розумієм ми. Якби ще й вдень не забували
Нічний історії урок -
Під неба синім покривалом
Нам не сховатись від зірок. Від тих світів, що поруч з нами,
Від тих віків, в яких жили,
В яких... не дуже добру славу
Своїй планеті здобули.
* * * Прадавній гріх - то перша насолода,
Що усвідомлена була людьми.
Радість смаку, пізнання, сила вроди
Й те, що коханням називаєм ми. Все це нас відрізнило від тварини,
Наблизило до Божого єства...
Й прокляттям зразу впало на людину,
Бо надто стала гордою вона. Земна й небесна радість сперечаються,
Незрима завжди йде між них війна.
Не знаю, чом ніхто не поступається,
Аби скоріш скінчилася вона.
| 
слабенько
чому слабенько? читаєш, мов співаєш, класна констукція і рими(ну і все в тому роді), мудренькі слова 