Ну як, старі рани дають про себе знати?

На репетиціях, якраз, старі рани дають про себе знати, але для того, щоб ці рани не нагадували про себе, я намагаюся концертувати. Точніше не я, а ми, вибачте. Ми намагаємося брати різну роботу, і якщо є концерти, то ми із задоволенням на них погоджуємося. На останньому виступі, вірніше на першому і останньому повноцінному концерті, який у нас був на цей момент, я спочатку вийшлов зі спеціальним бандажем, який підтримує мені живіт. Мені ще важко напржувати прес, а без пресу співати я не вмію і це нормально. Але вже на пісні третій-четверті я зняв його, бо відчував себе хворою людиною. А коли я зняв його – то відчув себе тим, яким я був до аварії.

За цей реабілітаційний час, що пройшов після катастрофи, ти щось написав таке, що відображатиме твої післяаварійні переживання?

Знаєш, я такий мазохіст, що мені навіть сподобався той стан, в якому я перебував. Я маю на увазі моральний стан, бо фізично мені було дуже важко. Я брав телефон, бо писати ручкою чи олівцем, мені було дуже складно, і починав набирати якісь тексти. На ранок... точніше то був не ранок, бо в мене змішалися і день, і ніч, і вечір... Тобто коли я прокидався і читав те, що написав, то було психологічно складно зрозуміти, що ця людина хоче. І я зробив висновок, що цього не треба показувати людям, бо воно не те що альтернативне, воно просто зрозуміле лише мені, принаймні мені так здавалося. А цього я найбільше боюся – коли щось зрозуміле тільки мені. Я навіть боявся комусь дати почитати те моє творіння. Тому я вирішив, що в тому стані, в якому я перебував у реанімації і потім у реабілітації, нічого не творитиму. Інколи, коли якісь позитивні моменти відвідували мою хвору голову – я щось записував. Зрештою, це не будуть якісь закінчені твори, це будуть просто висновки. Висновки будуть позитивними, але не тими ліричними і сопливими піснями. Я люблю ті награння, які ми маємо, але це все буде набагато позитивніше, набагато... і буде конкретнішим. Я маю на увазі текст. Музика вже записана і її нема можливості змінити. Слава Богу, що я потрапив у цю аварію. Дякую Богу, що він дав мені задуматися, подивитися на минуле і зробити якісь висновки, щоб майбутнє відрізнялося від того що було. В момент, коли я потрапив в аварію, я був у творчому пошуку і не дописав певні тексти, а це ДТП мені допомогло. Вибачте, це знову мазохізм, але цей шанс я використаю так як треба.

Коли ти ще був на лікарняному, ми спілкувалися з музикантами Другої Ріки, і вони сказали, що доробляють уже наступний синґл, але є тільки музична основа, бо текст залишається за тобою. То ти вже ці слова написав?

На сьогодні я маю ідеї майже на всі пісні з наступного альбому і якісь тези на цю композицію. Я перебуваю в такому стані, що в мене дуже багато думок, і якщо зліпити їх докупи, то в мене вийде цілісний альбом. Хлопці мені розказували про цю пісню, але я в деяких моментах з ними не згоден. Щоб вибрати наступний синґл, ми маємо мати на руках весь альбом. Ніби-то було б зараз вигідно запустити якусь романтично-ліричну пісню, зняти сопливий кліп, мовляв «ось як він страждав, і тепер він встав!»... Ми взагалі б не хотіли про це говорити і піарити це ДТП. Так трапилося, що всі про це дізналися і люди почали передавати все це по радіо і телебаченню. Дякую всім, хто підтримав мене, бо без цих людей я напевно би і не встав. Тому, повертаючись до пісні, я б хотів, щоб вона була швидка, динамічна і позитивна. Можливо навіть іронічна. Так щоб не спекулювати на тому моменті аварії і щоб люди зрозуміли мене правильно. Мені б не хотілося бути тим артистом, який використовує все що з ним трапляється.

А як у тебе зараз з автомобілями? Не страшно сідати за кермо?

Мені дуже пощастило в цьому ДТП, бо я «вирубився» відразу, коли з’їхав з траси. Я не пам’ятаю взагалі нічого. Тобто сюжет я не можу відтворити. А коли людина не пам’ятає чого боятися – то і нема чого боятися. Тому я не боюся сідати за кермо. Врешті-решт я розумію, що всі ми ходимо під Богом і це може трапитися з ким завгодно. І я не виняток. Я така сама жива людина і розумію, що нема чого боятися. Якщо боятися – то взагалі нема чого ходити в туалет і треба взагалі не вставати з ліжка, а лежати в ньому і чекати смерті. Треба жити далі і я дуже хочу жити, хочу творити, мені ще є багато чогос казати. Так що я нічого не боюся, окрім того, що я трішечи став забобонний і не дуже люблю говорити людям про те, що я дуже щаслива людина. Є люди, які навіть не знаючи цього можуть послати негативні флюїди. Тому я не буду казати про те, який я щасливий. Але я щасливий від того – що я живий.

www.fdr.com.ua