– Звідки з'явився гурт “ТіК”?

– Наша група є з Вінниці. Ми усі навчалися у Вінницькому педагогічному університеті, де у нас в 2001 році з’явилася ідея створити групу. Але спочатку із цього нічого не вийшло. Цьому заважало навчання, юність і інші студентські розваги. Тим не менше, писались пісні, які презентувалися у вузькому колі друзів. Тобто, накопичувався матеріал. А серйозно ми почали займатися групою уже після закінчення університету, десь так із 2003 року.

– Як розшифровується назва вашого гурту?

– Взагалі, ми серйозно про назву не думали. Обрали таку от робочу назву “ТіК” – "Тверезість і Культура". Був колись такий журнал, який випускався для лікарів наркодиспансерів. Особливо тому ніхто не надавав значення, просто назва дійсно прикольна :)

– Ви стали популярні завдяки пісні “Олені”. У чому вбачаєте такий її успіх?

– Знаєте, розкажу вам одну притчу: “Якось одного бородатого чоловіка запитали, куди він кладе свою бороду, коли лягає спати: під покривало чи на нього? Він відповів, що ніколи на цим не задумувався і пообіцяв цієї ночі взяти це до уваги. Коли його зустріли на другий день, цей чоловік був уже без бороди. “Що трапилося? – запитали його. Він відповів: “Знаєте, ото лягаю спати і кладу бороду під ковдру – заважає, тоді поклав на ковдру – теж заважає. Так промучився цілу ніч, а на ранок відрізав її нафіг”. Та сама ситуація. Якщо задумуватися над тим, що таке успіх, то це ще не успіх. Це лише перша сходинка до нього. Наразі, ми готуємо уже другий сингл, а десь в січні-лютому плануємо видати альбом під назвою “Літерадура”. І вже після оцінки альбому можна буде говорити про успіх. Загалом, альбом міститиме пісні на кштал “Оленів” і пісні дещо ліричного характеру. Гумор і лірика.

– Своїх “Оленів” ви заспівали із відомою білоруською групою “Ляпіс Трубецкой”. Як вам це вдалося?

– Ну, насправді, це не було аж так складно. З “Ляпісом” ми познайомилися на одному концерті у Вінниці. Потім за столом запропонували хлопцям заспівати з нами українською. Вони радо погодились і сказали, щоб ми підготували матеріал. Найбільше їм сподобались “Олені”, бо, думаю, оскільки хлопці теж з колишнього СРСР і пам’ятають усю цю оленячу культуру і таке ж життя. Воно їм також близьке і знайоме.

– А не хочете ще якогось закордонного виконавця навчити української мови?

– Хотіли Ріккі Мартіна, але він не хоче (сміється). Кобзон з України, загалом теж планував заспівати українською, то, можливо, спробуємо з ним...:) Загалом, пробувати ще щось подібне будемо. Але ми не хочемо прив’язувати себе до якогось музичного шаблону. Ми просто будемо грати український народний рок і, саме основне, щоб це подобалося людям.

– До чого за задумом має спонукати пісня “Олені”?

– У всякому випадку ні до чого поганого (сміється). Суть пісні, і нашої творчості загалом, в тому, що ми не хочемо обмежувати наших слухачів якимись конкретними образами, спрямовувати кудись їхню уяву і думки. Ми даємо можливість обрати своє бачення. Пісня “Олені” – це яскравий приклад цього, коли для когось є такі тварини, як олені, для когось є такі люди. Кожен бачить цей оленячий світ по-своєму.

– Ви уже двічі виступали у Львові, але чомусь громадськість не була добре проінформована про це...

– Ой! Ви знаєте, не завжди виходить працювати із тими людьми, які можуть донести до вух інформацію. І в цьому насправді не наша вина. Просто, у даному випадку, не було зроблено нормального промоушену. Хоча, я знаю, що люди цікавляться нами, але деякі люди не можуть просто все організувати належним чином. Хоча, це лише практика, на якій потрібно вчитися. Ми просто працюємо для людей, а далі - дасть Бог день, дасть Бог чарку. Хочеться лише щоб ті люди, які дійсно хочуть нас почути мали таку змогу.

– Для вас є щось не можливе?

– Колись дуже гарну фразу сказав Черчіль: “Бачу ціль, не бачу перешкод і вірю в себе”. Немає для людей нічого не можливого. Саме основне, щоб було бажання і мета.

– Наскільки ви веселі хлопці?

– Не знаю. Треба якось щоб ви один вечір поспілкувалися з нами то побачите самі :)

За матеріалами UaFormat